Чотири роки наполегливої праці з ЄС: У чому секрет українського економічного дива - експерт

Нашій країні знадобилося чотири роки для адаптації до досить складним і стандартизованим вимогам ринку ЄС, повідомляють Патріоти України з посиланням на "Деловую столицу".

Як показує практика, для рецепції помірно слабких ринків, що розвиваються до вхідних параметрів транснаціональних утворень у вигляді пулу розвинених країн, включаючи вимоги гармонізації до якості і стандартам готових продуктів, потрібно від п'яти до десяти років, в залежності від інвестиційної підтримки даного процесу. У січні - лютому 2018 р експорт українських товарів на європейський ринок склав $ 3,324 млн (зростання на 36,2% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року), а імпорт - $ 3,308 млн (зростання на 17,8%). Таким чином, зафіксовано позитивне сальдо торгівлі в розмірі майже $ 16 млн.

Якщо оцінювати з точки зору торгової моделі інтеграцію "Україна - ЄС", то слід визнати, що інвестиційна підтримка перебувала на вкрай низьких показниках, а кредитна була спрямована переважно на виплату зовнішньої заборгованості, а не на стимулювання структурних трансформацій всередині країни. Крім того, інтеграція України в торговий простір ЄС здійснювалася на тлі війни, анексії частини території і руйнування індустріального потенціалу південного сходу. Наша економіка перебувала під впливом зовнішніх торгових шоків, викликаних закриттям значної частини ринків РФ і країн СНД, а також звуженням транзитних товарних каналів, що не могло не позначитися на деяких торгових операціях з країнами Азії, в першу чергу з Китаєм.

Таким чином, можна сказати, що за десятибальною шкалою легкості входження на нові ринки (чим вище бал, тим складніше), Україна отримала дев'ять, а то й усі десять балів. З таким бек-граунд, вихід на точку беззбитковості міг статися в інтервалі від п'ятнадцяти до двадцяти років або не відбутися зовсім, надовго перетворивши для нас ЗВТ з ЄС в зону хронічного торгового дефіциту.

З певними застереженнями можна сказати, що перед нами справжнє українське економічне диво, яке відбулося виключно завдяки надзвичайно високій резистентності наших економічних суб'єктів до мінливого зовнішнього середовища і системним шоків. І це саме резистентність, а не мімікрія, адже Україні довелося не просто "міняти колір" і пристосовуватися до зміни "забортної температури", але і активно змінюватися услід за зміненими зовнішніми факторами. Потрібно було системно змінитися і змінити не тільки структуру експорту / імпорту, а й частково переорієнтувати структуру всієї економіки. У той же час, необхідно відзначити, що і Європа пішла на безпрецедентні заходи по амортизації входження нашої країни на її ринок. Це стосується і різношвидкісної зняття торгових мит на ряд товарів, коли ЄС знижувала їх швидше, ніж Україна, і дозвіл "відстрочити" імплементацію договору про асоціацію, і пом'якшення вимог до якості і стандартизації (молоко і молочні продукти), і поступки з експорту брухту та деревини. Не буде перебільшенням сказати, що в деяких питаннях вимоги до України були навіть м'якше, ніж до вічного кандидата на вхід - Туреччини.

Щодо застережень, щоб фраза про диво не сприймалася як прихованого сарказму, необхідно відзначити, що січень-лютий - це період, коли українські експортери намагаються максимально «вибрати» квоти для своїх товарних поставок на ринок ЄС. Але в січні-лютому минулого року наш експорт в Європу склав $ 2,48 млрд, а імпорт - $ 3,125 млрд, таким чином торгове сальдо було дефіцитним на $ 636 млн. Крім того, в цьому році зросли поставки електротехніки, обладнання, оптики, продукції машинобудування, що не залежать від квот.

Якщо проаналізувати структуру наших торгових операцій з країнами ЄС, стає очевидним, що "сировинне прокляття" поки ніхто не розчаклував. Але подібна структура взаємної торгівлі властива для всіх моделей, де з одного боку - країна, що розвивається, а з іншого - давно розвинена. Експорт зернових за два місяці склав $ 992 млн / імпорт $ 62,4 млн; масла рослинного і тваринного - $ 701 млн / $ 38,1 млн; продуктів харчування $ 460 млн / $ 325 млн; деревини та виробів - $ 227млн / $ 42,7 млн; чорних металів - $ 1710 млн / $ 184 млн. Це, що стосується профіцитних товарних груп. Але є і дефіцитні для нашої торгівлі: фармацевтика - 25 млн / 292 млн; добрива 17,7 млн / 212 млн; транспорт - 86,6 млн / 594 млн; паливо - $ 135 млн / $ 1741 млн.

Присутні й так звані балансують галузі, де торговий дефіцит може бути подолана в найближчі рік-два. Для цього, необхідно лише задіяти додаткові внутрішні стимули. До таких галузей варто віднести: текстиль - $ 135 млн / $ 284 млн; взуття - $ 33,6 млн / $ 57,7 млн; котли, реактори - $ 257 млн / $ 886 млн; електротехніка - $ 474 млн / $ 708 млн; машини та обладнання - $ 732 млн / $ 1594 млн. Це саме ті напрями структурних реформ, де криються резерви для майбутнього зростання нашого експорту. Що стосується торговельної динаміки з європейськими країнами, то практично збалансовані операції з Польщею, Австрією, Чехією. Наш експорт перевищує імпорт при торгівлі з Угорщиною, Словаччиною, Румунією, Португалією, Нідерландами, Італією, Іспанією, Грецією, Болгарією. У той же час, залишається дефіцитною торгівля з Німеччиною, Великобританією, Бельгією, Францією, Швецією, Швейцарією, тобто з найбільш технологічно розвиненими країнами континенту.

В цілому, країни ЄС споживають 45% нашого експорту (за два місяці 2018 го р) і займають 40,8% в імпорті. Для порівняння: з країнами СНД дані показники становлять 13,7% і 23,6% відповідно. Дефіцит торгівлі з ринками СНД майже досяг одного мільярда доларів за два місяці (з ЄС - профіцит). І тут необхідно враховувати, що поставки природного газу відображаються в торговельній структурі з Європою, а не з РФ, тобто потенційний дефіцит торгівлі з ринками СНД значно глибше. По суті, Україна є для СНД торговельним спонсором. Так само як і для Китаю, і для США.

Природно, в подібній ситуації, як при будь-якій іншій структурної ломки, не обійшлося без досить трагічних ексцесів, пов'язаних з кризою на підприємствах - колишніх флагманів економіки і вивільненням частини промислових трудових ресурсів на півдні і сході країни. Основна причина цього - процес входження на ринок ЄС відбувається хаотично, з використанням виключно внутрішніх ресурсів підприємств та креативу їх власників. Українська економіка зараз - це якийсь величезний чумацький обоз, який прибув на європейський ринок "за щастям" з бутлями домашнього самогону, солінь і виробами майстрів.

У всьому цьому русі немає поки головного штриха, точніше кількох.

По-перше, практично відсутня стимулювання європейського вектора з боку держави. Прямі субсидії виділяються великим виробникам курятини, але практично відсутні в системі фермерського тваринництва. Скажемо більше, держава не впоралося навіть зі своєю базовою функцією - забезпеченням санітарної безпеки і контролю. Спалах АЧС в минулому році закрила для нашого свинарства основні зовнішні ринки збуту і завдала прямих збитків у вигляді закритих ферм. Тільки зараз ситуація почала дещо змінюватися: в бюджеті на поточний рік закладено кілька сот мільйонів гривень профілактику і боротьбу з АЧС. І це розумно, адже простіше витратити мільйони і зберегти мільярди.

По-друге, вкрай слабо розвиваються транзитні канали та системи митного пропуску. Історія з європейськими грантами, виділеними на облаштування прикордонних переходів, які канули в лету, вже стала притчею во язицех. Але на митних пунктах пропусків ситуація не краща. Нам ще далеко не тільки до європейського стандарту дистанційного оформлення вантажних митних декларацій, але навіть до білоруської моделі сканування вантажів, які переміщуються в процесі руху, що значно прискорює прохід вантажних складів.

Освоєння європейського ринку відбувається за рахунок переважно великих компаній.

Для малого та середнього бізнесу вхідний квиток на європейський ринок як і раніше недоступний. МСБ не може отримати "вагон", не може швидко пройти "митницю", не знає, де брати інформацію про правила роботи на зовнішніх ринках. І ось, що разюче. Щороку наші вузи випускають тисячі економістів і юристів, які навчаються за бюджетні гроші. У кращому випадку, ці кадри підбирає приватний сектор, часто не за профілем. А в гіршому - перед ними "вільна каса". Це тисячі молодих людей, з енергією, базовими економічними і юридичними знаннями, володінням розмовною англійською. З іншого боку, держава так і не створила спеціальний орган, який зміг би проводити акселерацію бізнес процесів в системі МСБ з прицілом на експорт. А адже наявність кадрів та напрямів їх використання могло б створити ефективну синергію. Як приклад, можна використовувати досвід створення в Естонії Фонду сприяння розвитку підприємництва (EAS). Це найбільший механізм державної підтримки підприємництва, який надає не тільки фінансову допомогу, а й послуги з консультування, бізнес-планування, навчання підприємців, при чому не тільки з промислового сектора, але і зі сфери науки і третинного сектору економіки. У цьому плані примітний слоган Фонду: "Побудуємо успішну Естонію. Як?" і далі йде перелік принципів такого побудови, включаючи, створення якісної життєвого середовища, конкурентних трудових ресурсів, просування естонських товарів і послуг на зовнішні ринки.

Мета Фонду - повернутися обличчям до підприємців, стати їх фронт-офісом у взаєминах з податковими, митними службами, зовнішніми ринками, логістичними та транспортними системами. Головна мета EAS - це стимулювання галузей з істотним експортним потенціалом і високим рівнем доданої вартості. Фонд таргетує досягнення таких цілей як обсяг експорту своїх клієнтів, рівень доданої вартості експортних товарів (для відходу від "сировинного прокляття"), витрати на наукову діяльність, створення нових робочих місць, залучення інвестицій. Саме такі фонди і повинні апсорбіровать істотну частину донорської міжнародної допомоги, а не міністерства, які функціонально не готові до таких проектів.

Крім того, Україна практично не використовує свій дипломатичний потенціал для розвитку міжнародної торгівлі, в першу чергу з ЄС. Наші посольства повинні були стати справжніми торговими форпостами, не тільки надаючи підтримку національному бізнесу, а й лобіюючи українські економічні інтереси, наприклад в системі великих замовлень і контрактів. Замість цього, українські дипмісії більше нагадують сонні радянські "амбасади", а не представництва модерної країни, яка хоче закріпитися на консервативному континентальному ринку. Досить поглянути на сайти наших посольств, деякі з яких місяцями не оновлюють інформацію і рекламують продаж "роїв бджіл" і гарбузової лушпиння.

Поки так і не з'явилася реальна "зчіпка" між державними інститутами і організаціями трудових мігрантів. Як показує досвід таких країн як Китай, Туреччина, Ізраїль, національний бізнес завжди успішно просувався на міжнародні ринки слідом за трудовими мігрантами. Мігранти підтримували бізнес зі своєї країни, а той, у свою чергу відкривав нові можливості для їх розвитку. На жаль і цієї синергії у нас поки немає. Зате є постійні спроби якимось чином взяти під контроль фінансові потоки "заробітчан".

Очевидно, що при використанні зазначених вище стимулів зростання, наша торгова позиція на європейському ринку була б куди "профіцитним". У разі реалізації цих відносних конкурентних переваг (на додачу до абсолютних у вигляді ресурсів і трудового потенціалу), впору буде говорити про який відбувся економічне диво, але вже без додаткових застережень і натяків.